Обмен учебными материалами


Є) Велика П'ятниця



Інші переконували мене, що я чужинець і не знаю тутешнього народу та що ті чуда і зцілення провадять людей до магії і спіритизму. Я відповів на те:

– Взагалі це правда, що я не знаю тутешнього народу так, як ви, але зате я добре знаю Ісуса і знаю, що Він ще нікого не допровадив до магії і спіритизму. Якраз навпаки, коли Він діє, то добре знає, що робить, і немає підстав для страху...

Посипалися атаки через пресу, радіо та телебачення. За ці кілька днів я став ворожбитом і шахраєм, а оскільки я вірив і проголошував, що Ісус живе, визволяє і зцілює Свій народ, казали, що я шалений, фанатик і т.п. Протягом 24-х годин преса, яка спершу з подивом захоплювалася мною, раптом почала на мене наступ.

Тоді, власне, я зрозумів, яка непевна слава цього світу і яким великим безумством є турбота про неї.

Протягом кількох годин Бог зруйнував деякі речі в моєму житті, які не подобалися Йому. Я всю надію поклав на Бога, який є Таким Самим учора, сьогодні і навіки. Тому не переймався тим, що про мене говорили, і навіть коли почали гостро критикувати, це мене зовсім не зачепило. Відчував у своєму серці спокій, глибокий спокій.

До мене навіть приходили деякі психологи і говорили, що у зціленнях немає нічого надзвичайного, намагались мені пояснити, що чуда викликані афектом натовпу і масовою істерією. Я відповів їм, що в такому випадку дуже несправедливо і образливо, що вони, знаючи про це, не організовують подібних сеансів кожного вечора, щоб зцілювати людей.

Інші звинувачували нас, що ми емоціоналісти. Таким я відповідав, що емоціоналіст – це людина, яка шукає емоції задля самих емоцій, ми ж шукаємо Бога. Адже відшукування захованого скарбу супроводжується хвилюванням і ейфорією, і в цьому немає нічого дивного. Знаком, що хтось знайшов скарб, є радість, яку знахідка приносить.

Ще інші, посилаючись на духовну незрілість людей, казали:

– Весь цей натовп приходить тільки з цікавості і заради зцілення. Я відповів їм:

– Яке значення має причина, заради якої вони приходять? Важливо те, що люди збираються і ми маємо змогу проповідувати Добру Новину. Напевно, і Закхей виліз на дерево не для того, щоб помолитися на вервиці, а з цікавості, бо "хотів бачити Ісуса".

Дійшло навіть до того, що деякі прямо запитували мене, чи я не збожеволів.

Відповідав їм:

– Я і сам часом запитую себе про це, бо з деякого часу не можу говорити ні про що інше, як тільки про Ісуса...

Священики із сусідніх парохій почали мені заздрити. Деякі з них вимагали від мого настоятеля, щоб наказав дивакуватому о.Еміліану, покинути країну. Аргументували це тим, що я руйную душпастирські структури. Я відповів їм, що Ісус не прийшов змінити структуру Церкви, Він чинить те, що й раніше – зцілює свій люд.

Мене звинуватили в тому, що їхні парохії опустіли, проте я нікого до себе не кликав, а просто проголошував Євангеліє.

Один священик сказав мені, що вперед треба йти трохи повільніше, а те, що діється – це вже занадто. Аргументував це так:

– Коли б ти говорив про 2, 3 зцілення, то я, можливо, повірив би... Але ви, харизматики, божевільні – говорите про стільки чудес...

– Так говорити може тільки той, хто не знає Ісуса...

– Добре, але в Люрді знаходиться медичний центр для дослідження чудесних зцілень, що там сталися, але їх не так вже й багато...

– Хай так, але критерієм нашої віри є не медичний центр в Люрді, а Євангелія, де описано стільки чудес!..

Євангелія від св. Марка, найстарша з усіх Євангелій, в 16 розділах тексту розповідає про 18 чудес, вчинених Ісусом. Коли усунемо з неї знаки Божої сили, то залишиться тільки одна, або найбільше дві сторінки. Багато є таких, які, бажаючи ігнорувати чуда з Євангелії, скалічили саму Євангелію, звівши її до доктрини та теорії. Євангелія є життям і відчуттям, яке слід спершу пережити, щоб бути здатним розповідати іншим. Слово "життя" (Ді.5,20) для перших християн було терміном, що визначав суть християнства.

Загрузка...

На мене так запекло нападали з усіх сторін (навіть ті люди, які, здавалося, були на боці Ісуса...), що я змушений був у серпні 1975 року опублікувати статтю в газеті "Ami de foyer". Вона мала назву "Винен Ісус". У ній я писав:

"Остерігаючись небезпеки впасти у фанатизм та спостерігаючи чуда, які діються, ми вдаємося до другої крайності, набагато страшнішої, ніж перша, – забуваємо про те, що Бог є Господом і неможливих речей. Зцілення є реальною відповіддю на молитву віри. І в цьому можна переконатись, читаючи Євангелію. Молитися може сам хворий чи його опікуни, спільнота чи окрема особа. Ісус є той самий вчора, сьогодні і навіки. Це Він є Господом історії, а тому творить її згідно зі Своїм уподобанням, не питаючи нашої згоди, щоб творити чуда. Ким ми є, щоб перечити Богові або ставити Йому будь-які межі?! Я твердо переконаний, що Він не протиставляє Себе медицині. У світі є багато людей, що не мають грошей, щоб оплатити послуги лікаря, клініку чи купити ліки. Що ж дивного, коли Господь опікується вбогими і турбується про них? Чому закриваємо двері перед тими, котрі повірили словам Ісуса: "Прийдіть до Мене всі втомлені і обтяжені і Я облегшу вас". Чи не звикли ми до християнства за нашою, людською міркою? Бог приходить через чуда, показуючи нам, що Він є живий і прийде нас судити, а тому всі його вимоги залишаються актуальними. Правда полягає в тому, що Ісус не є мертвий, а живий".

Трохи згодом я зрозумів, що в цій статті допустив дві помилки: подаючи адресу і прізвища конкретних осіб, які були зцілені, я вважав, що це доведе правдивість фактів, а не поклав надію на віру, що змінює серця. Я вказав їм чуда з неба, що їм і було потрібно, але вони не навернулися, бо ці знаки не є знаками для людей, що не мають віри. Лише віра дозволяє нам розпізнавати їх значення: що Бог любить людей, Христос – живий та що Церква має силу Св. Духа, щоб воскрешати померлих.

Господь дозволив мені повернутися до мого попереднього стану, тобто дійти до висновку, що я не повинен захищатися, бо й Він не захищався. Коли б боронив себе власними способами та аргументами, то не дав би можливості Ісусові стати моїм оборонцем з Його способами і аргументами.

З другого боку, обороняючись, я, сам того не розуміючи, відкидав очищення, що його Бог хотів вчинити в моєму житті: уподібнити мене до образу Свого Сина, який пройшов через темряву Голготи, щоб осягнути славу Воскресіння.

Час показав, що підхвалювання значно небезпечніше, ніж критика, бо остання є вогнем, що очищує серця. Славолюбство є предметом чи не найбільшої критики Ісуса: "Горе вам, коли про вас усі люди будуть говорити добре. Так само бо з ложними пророками поводились батьки їхні" (Лк.6,26).

Непомітно забули, що ми – звичайний крихкий глиняний посуд, та Бог нагадав нам про це через хрест і нерозуміння. Бог Своїм Милосердям очищує і упокоряє нас, щоб ми віддавали Йому належну славу. Хрест – те місце, де об'являється Живий Бог. Однак треба зняти взуття, щоб наблизитись до палаючого куща. Критика є ніби місцем перед святинею, де треба очиститись, зустрічаючи Живого Бога, та звільнитися від будь-якого прив'язання. Потрібно бути вільними від тих найнебезпечніших прив'язань, які ми звикли називати "нашою апостольською діяльністю".

Напади були сильні і запеклі, часом я навіть думав, що не зможу їх витримати. Переслідування приходили з усіх сторін. Я почувався самотнім на новій дорозі. Саме тому попросив одну із сестер, сповнену Святим Духом, щоб помолилася за мене. Вона це зробила і одержала слово, яке зміцнило мене. Господь сказав: "Після того, як ти скуштував Квітної Неділі, чи ж не здається тобі нормальним відчути присмак Великої П'ятниці?"

Це слово мене цілковито зцілило. З того часу я спокійно і ясно дивився на цю проблему.

Відтоді, коли все йде добре, кажу: "Це Квітна Неділя", а коли з'являються труднощі, стверджую: "Це маю Велику П'ятницю". Так чи інакше, а Неділя Воскресіння ось-ось настане – Слава Богу!

Господь, перед тим, як повести на Голготу, дав мені скуштувати слави гори Тавор, однак не дозволив розбити намету, а наказав зійти вниз, щоб я міг мати частку в Його хресті. Перш ніж приходить біль, Господь обдаровує нас любов'ю, а саме тому, що любить, дає нам Свій хрест. Ми не можемо прийняти хрест, якщо перед тим не відчуємо любові Божої. Хрест є найкращим подарунком, який Бог дає тим, що Його люблять. Саме тому згідно з Божим провидінням перед Голготою знаходиться гора Тавор. Після слави приходить терпіння, яке веде до воскресіння. Наше життя – наче таїнства Вервиці: радісні, страсні, славні, проте кожна з них закінчується ствердженням: "Слава Отцю, і Сину, і Святому Духові".

Неможливо, щоб життя було тільки радісним чи прославленим. Кожного дня переживаємо одне з таїнств, що змінюються на Славу Божу. Хрест і Воскресіння – як малюнки Рембрандта, де світло і тінь, взаємно переплітаючись, творять прекрасне...

Наш народ, приспаний та збайдужілий до всього, поринув у летаргічний сон, але прийшов Бог і розбудив його. Люди йшли до священиків, вимагаючи пояснення того, що діялось, а священики, в свою чергу, були змушені шукати правду, щоб дати їм компетентні відповіді. Тому для вирішення цієї проблеми та прийняття відповідного рішення була організована зустріч Комісій Єпископату. Її остаточне рішення мало для мене велике значення.

Я був абсолютно впевненим, що те, що я роблю є справою Божою, але потребував виваженого рішення єпископів, бо вони для мене були голосом Бога. Єпископи видали декларацію: "Папа визнає і схвалює молитовні зустрічі харизматичної Віднови". Трохи нижче був надпис:

"Владика Пепен (голова Комісії Єпископату) підтримує справу отця Тардіфа".

Коли я прочитав ці рядки, то дуже зрадів, а водночас мені захотілося сміятися з себе самого:

– Ця ж справа не є моєю!!!

Я, як і святий Йосиф, був переконаний, що те життя, яке народилося в лоні Церкви, не є справою моїх рук.

Не знаю, як і чому це сталося, але я прийняв запрошення владики Карлоса Талавері провести реколекції для священиків у Гваделупі (Мексика). Відтоді мене часто запрошували проголошувати Євангелію в Латинській Америці.

Бог веде нас аж на край світу, щоб ми свідчили, що Він – живий.

Після приїзду з Панами моє життя проходило у звичайному руслі. Наступного дня я вирішив відвідати маленьку спільноту, що знаходилась високо в горах. Щоб дістатися до неї, я був змушений сісти на ослика. Саме тоді, коли він повільно піднімався на гору, я подумав: "Як сильно відрізняється мій ослик від Боїнга 747 лінії Pan Am. Які дивні Божі дороги".

Та й справді: в літаку чи на ослику – ми завжди посланці. Бог посилає нас до Своїх дітей – однаково, чи їх 60 осіб, чи 90.000.

В тих убогих з гір справді можна побачити "убогих Ягве".

Дивні дороги Божі – спочатку Він наказує нам летіти літаком, а потім заставляє пересісти на ослика, щоб навчити нас покори.

На хребті ослика я зробив дуже важливе відкриття: кожен з нас є осликом, який у Квітну Неділю привозить Ісуса до Єрусалиму. Наше призначення – нести Ісуса, бо ми – наче глиняний посуд, що містить в собі цінний скарб, який ми носимо у своїх серцях. Нічого не змінилося. Все так, як і 2000 років тому. Знаки, як і раніше, стверджують, що Ісус – Месія: "Сліпі прозрівають, криві ходять, прокажені очищуються, глухі чують, мертві воскресають, убогим звіщається Добра Новина" (Лк.7,22).

Ми пробували нагодувати народ, який не відчував голоду за Богом, та найгіршим було те, що й ми самі не скуштували Хліба Життя Вічного. Тепер нам не вистачає часу і сил, щоб заспокоїти голод всіх тих, хто до нас приходить. Справді, жнива великі, дуже великі, але Бог безмірно більший і сильніший.

Господь запалив вогник, а зараз розгорається вогонь, який ніхто не зможе погасити. Це Ріка Води Живої, що пливе крізь Церкву та очищає н, обмиває і оновлює.

Жінки, які жили без церковного шлюбу, усвідомили собі, що далі так бути не може. Протягом тільки одного року ми поблагословили 306 пар – кількість нечувана як на наші умови. Однак найбільше чудо – те, що Бог дає робітників на свої жнива. Тепер ми маємо так багато катехитів, що змушені самі їх вчити щоб вони проповідували Добру Новину.

1976 року, в день П'ятдесятниці, близько 120 катехитів попросили нового зіслання Святого Духа. Святий Дух не стільки дар для духовної радості, скільки сила, дана нам, щоб проповідувати живого Христа, який дає життя тим, хто вірить у Його ім'я.

Я почав отримувати листи з Франції, Південної Америки, Філіппін. Нам писали навіть з таких країн, яких я іноді не міг знайти на карті. Часто отримував їх мовою, якої не міг зрозуміти. В таких випадках я просто вкладав ті листи в руки Божі і просив Того, Хто їх розуміє, ласкаво відповісти на них.

Я не пам'ятаю, щоб коли-небудь мав таке добре здоров'я, як зараз, їм все, прекрасно сплю. Господь обдарував мене міцним здоров'ям, і я щасливий, що можу його використовувати для євангелізації.

Однак думаю, що найбільшим даром, який я отримав від Бога, є радість. Я безмежно щасливий. Ніколи до цього часу я не переживав свого священства так, як зараз...


Последнее изменение этой страницы: 2018-09-12;


weddingpedia.ru 2018 год. Все права принадлежат их авторам! Главная